Киевская Армянская Община 2009-2012

Стародавні вірменські колонії в Україні та Польщі. Лисець. Լիսյաց. Łysiec.


Продовжуємо знайомити наших читачів з сакральними і цивільними історичними пам'ятками вірменських поселень (колоній) в Західній Україні. Пропонуємо вашій увазі оглядову статтю «Чудотворний образ Пресвятої Богородиці з Лисцю об’єднує народи», яка розповідає про вірменську колонію в невеликому селищі Лисець, що біля міста Івано-Франківська. Селище Лисець, незважаючи на свою нечисленність, дав світові двох відомих Львівських вірмено-католицьких архієпископів Самуїла Кирило Стефановича (1 755 - † 1858) та Ісаака Микола Ісааковича (1824 - † 1901), крім того Лисець цікавий тим, що там знаходиться діюча вірмено-католицька церква «Святого Серця Ісуса», вірменська цвинтарна каплиця і будівля колишньої вірменської школи. Авторська стаття С.Л.Азізяна українською мовою була опублікована в 2008-2009 рр. в газетах «Культура і життя», «Арагац», а також в українській Вікіпедії.

 


Невелике, затишне селище на жвавій трасі у пригороді Івано-Франківська. Це і є сьогоднішній Лисець. Але ще півсторіччя тому тут вірувало активне життя. Населення містечка було багатонаціональним та різних конфесій. Поруч з українцями й поляками дружно жили вірмени, які оселилися тут ще в 17 столітті. 1669 року вірмени вибудували в Лисці свій дерев'яний храм, а 1883 року разом із місцевими римо-католиками перебудували його на кам'яний. Унікальність нового лисецького храму полягала в тому, що в ньому проводили богослужіння парафіяни латинської і вірменської релігійних конфесій, а священиком переважно був етнічний вірменин, тому що міг справляти літургію за латинським і східним вірменським обрядом. Однак найпримітнішою визначною пам'яткою храму був Чудодійний образ Пресвятої Богородиці, написаний, за словами вірменського львівського архієпископа Якуба Стефан Августиновича (1751-1783 рр.), капеланом Колумбом у XVI столітті зі стародавньої ікони Божої матері Вірменської, що тривалий час зберігалася у вірменському кафедральному соборі Кам'янця-Подільського. Ця ікона у ХІІІ столітті була привезена з Константинополя або з Вірменії, а в 30-ті роки ХХ століття, коли було знищено собор ікона зникла. Але, за посиланнями на Кам’янецький інтернет-сайт, старовинна ікона ймовірно знаходиться в одному з російських музеїв. За переказами, Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці з Лисця була дуже шанована представниками усіх християнських конфесій, яких можна було часто зустріти біля чудодійної ікони. За свідченнями очевидців, ікона багатьом допомогла позбутися хвороб. Опис чудодійної Лисецької ікони з'явився давно, про неї ще у середині ХІХ століття згадував історик-краєзнавець Садок Баронч, а в 1924 році про історію ікони написав Валеріан Барковський (переклад у тисменицькій газеті “Вперед”, № 38 за 10 серп. 2001 р). Кілька років тому, в 2003 році, в Івано-Франківському видавництві «Нова Зоря» вийшла книга Івана Дробчука «Чудотворні ікони Прикарпаття», де автор дуже докладно і з любов'ю описує історію і дива пов'язані з Лисецькою іконою. Так само заслуговує на увагу стаття івано-франківського журналіста Тараса Нагірного в обласній газеті «Репортер» №29 за 17 липня 2008 р., що додає цій історії деяких подробиць, Тому розповім про ті факти з релігійного життя Лисця, які не увійшли в попередні оповідання.


Тож нагадаємо, що мешканці Лисця були дуже набожними людьми, може, саме через те в маленькому містечку Лисці народилися два визначних архієпископи Львівської вірменської митрополії – Самуел Кирил Стефанович (1752–1858) і Ісаак Микола Ісаакович (1824–1901), званий «Златоустом». Вони поховані на Личаківському цвинтарі у Львові. Архієпископ Ісаакович – подарував храму рідного містечка свій родовий дім у Лисці. Сьогодні в цьому будинку, що праворуч від храму, знаходиться місцева музична школа, а до війни тут був парафіяльний дім і знаходився церковний причт. Будинок був дуже великим і використовувався на потреби багатонаціональної релігійної громади навіть у перші роки панування радянської влади. В архівах СБУ зберігся документ (ДА СБ України. – Ф.16.– О.34.– спр.10,– арк.26-23), що розповідає про те, як останній повоєнний канонік храму о. Могеровський (етнічний вірменин), організував тут у 40-х роках юнацьку християнську організацію. Юнацьке товариство стало таким потужним, що на нього звернули увагу в керівництві республіканського НКДБ. 29 січня 1941 року нарком НКДБ УРСР товариш І. Сєров доповідав товаришу М.С.Хрущову, колишньому секретареві ЦК КП(б)У і керівникові УРСР, про те, що: "При польском костёле в с. Лисец Станиславской области ксёндз Могеровский создал две детские организации, называемые “Курциаты”, или “Крестоносцы”, в которых насчитывается болем 20 человек школьников возраста от 8 до 15 лет". Радянські ідеологи наказали місцевим органам закрити організацію і «розібратися» з норовливим священиком, бо ніяк не могли погодитися з тим, що духівництво займається релігійним вихованням української молоді. Але, розібратися зі священиком комісари не встигли, бо почалась Друга світова війна. Під час війни німці не перешкоджали Службі Божий, відправи відбувалися, як і у звичайні мирні часи. Після закінчення війни в 1945-1946 рр., за договором із комуністичною Польщею, містечко Лисець змушена була залишити значна частина її мешканців, насамперед ті родини, які мали польське або вірменське походження, серед них були й українці. Отже, Лисець було незвичайне містечко, тут багато століть жили дружно разом українці, поляки й вірмени, а серед парафіян храму завжди було багато вірян різних національностей. За багато століть родини різних народів родичалися між собою, створюючи змішані родини. Тому коли постало питання примусового переїзду, такі родини були штучно поділені прибулими комісарами – за їхнім розумінням – на «своїх і чужих», і дуже частими були випадки, коли частина родини залишалася, а інша – депортувалась. Ця людська трагедія, що сталася на Галичині через злочинну національну політику радянського уряду, зламала і покалічила тисячі галицьких родин і людських доль. Зі своїх рідних домів булі виселені жителі як Східної, так і Західної Галичини. Таким чином – постраждали й українці, корінні мешканці Холмщини, Лемківщини, Перемишлянщини. Але самого болячого удару радянська ідеологія завдала християнським церквам Галичини всіх конфесій. У 1945 рр. водночас були закриті всі храми римо-католицької, української греко-католицької (майно формально передано РПЦ), вірмено-католицької й української автокефальної православної (митрополита В.Липківського) церкви України. Водночас перестали функціонувати 689 українських греко-католицьких храмів Перемишлянської єпархії, що залишилися напризволяще у Польщі. При тому храмові сакральні споруди було націоналізовано, а церковне майно конфісковано державою, але насправді вивезено і розсіяно по різних спецфондах або кинуто без нагляду і з часом пограбовано. От що розповіла про ті неспокійні дні корінна жителька Лисця пані Ядвіга Олексіївна Савчук. 1945 року о. Йозеф Могеровський (останній повоєнний канонік, помер 1950 р. у польському місті Гливице) зняв з іконостаса в лисецькому храмі Чудотворний образ Пресвятої Богородиці, який мав золоту корону, сріблу сукню з багатьма дарунками, тобто подарунками, наданими чудотворному образу від вдячних парафіян, кому він допоміг вилікуватися від хвороб. Усі ці речи ксьондз зібрав і разом із частиною депортованих парафіян вивіз до Польщі. Цей чудотворний образ є зараз у вірменській церкві св. Трійці польського міста Гливице. Після примусового виселення й закриття галицьких храмів почалося нищення й викрадення церковного майна. Під наглядом бригадирів робітники почали розбирати храмові споруди на будматеріали. Так була розібрана старовинна каплиця ХІХ століття, що здавна знаходилась на території лисецького храму. В самому храмі відірвали кольорову мармурову плитку в підлозі, та десь віднесли. Залишилася лише фігура Богоматері, що зараз стоїть зовні, над входом у храм, у заглибині другого поверху. Ця фігура Богоматері, що бачила всі знущання над Божим храмом, теж має свою непросту історію. Коли "антирелігійна" бригада почала розбирати храмове майно, мати пані Ядвіги, побожна пані Казимира просила хлопців не розбивати кам’яну скульптуру, і вони погодилися обережно спустити її на землю. Але знайшовся один чоловік і побив її внизу. Тоді мати принесла тачку і разом з дітьми повезла фігуру в капличку, що на цвинтарі. Там вона простояла в безпеці до тих часів, коли парафіянам передали храм. Так Пресвята Богоматір знов зайняла своє високе місце у ніші над входом у храм. За радянські часи саме в ту цвинтарну капличку, де поховані двоє вірменських каноніків і пробощів храму – о. Карол Щепанський (помер 1907 р.) і о. Миколай Мойзесович (помер1921 р.), таємно приходили молитися віруючі зачиненого Лисецького храму. Також у каплиці до останніх років зберігалася дерев'яна фігура вірменського первосвященика св. Григорія. Її вкрали в 2001 році. Розповідають, що приїжджав чоловік на чорній "Волзі", хотів купити фігуру, однак парафіяни йому відмовили, сказавши: "Мі відновлюємо Храм Божий, і фігура повинна бути у храмі". А на другий день по тому вночі фігуру вкрали. Вона була дуже старою. Від вірмен також залишилася давня фігура «св. Йосиф з немовлям Ісусом», яка сьогодні знаходиться у храмі, Її дуже добро відреставровано, парафіяни дбайливо її оберігають. Одразу після війни в будинку церковного причту розташували воєнкомат и призивний пункт, а у приміщенні храму на сіні спали молоді новобранці. І от якось уночі у храмі сталася велика пожежа, у якому живцем згоріли люди. Тоді ж було спалено церковний іконостас. Після цього тут було влаштовано рентген-кабінет, а в 1961 році в костелі зробили кінотеатр. Лише за часи Незалежності України храм повернули вірянам. Зараз тут тричі на тиждень (у вівторок, п’ятницю, неділю) відбуваються богослужіння, які проводить о. Йозеф, який водночас завідує духовною семінарією в Брюховичах. На великі церковні свята, як-от приміром 15 серпня цього року, до храму приїздять паломники з різних куточків Галичини та з-за кордону. Тут дуже часто гостюють колишні мешканці міста, які приїздять із Польщі, щоб відвідати Божий храм, оновити могили рідних, поспілкуватися з родичами й випити смачної водиці зі старого колодязя. Так у середині серпня цього року у Лисці можна було зустріти групу польських волонтерів, людей різного віку з вірменської благодійної фундації (
Fundacja ormiańska КZКО). Вони займаються добродійністю, а під час відпусток приїздять до України, щоб попрацювати на місцевих цвинтарях де поховані їхні предки.

Отака нелегка історія лисецького Божого храму, схожа на багато інших подібних у багатостраждальний Галичині, але Слава Господу, закінчилось все щасливо для храму, для парафіян і для Чудотворної ікони. Стосовно ж питання повернення оригіналу Чудотворної ікони в лисецький храм, про яке просять віряни Лисця, вважаю, що питання це досить складне й делікатне, і не тільки з правового погляду, а й з морального. Адже ікона належала усім вірянам Лисця, яких штучно роз'єднали півстоліття тому. Уявити сьогодні, що б з нею сталося, якби вона залишалася у храмі, коли у далекому 1946 році влада конфісковувала, а насправді закрила очі на розкрадання церковного майна, або пізніш, під час пожежі, що сталася у храмі, коли повністю згорів дерев’яний іконостас... Сьогодні дуже важко визначити, кому саме по праву належить ікона. Логічно вважати, що ікона належить обом частинам інколи єдиної лисецької релігійної громади. Тому буде, на мій погляд, справедливо, якщо б ікону зберігали у двох храмах по черзі, надавши можливість усім віруючим причаститися під святим образом. Така практика в церковному світі існує дуже давно, це може бути найкращим рішенням, яке задовольнить усіх віруючих Лисецького храму, нині роз’єднаних по обидва боки державного українсько-польського кордону. Про Чудотворну ікону з Лисця ще відомо, що 3 вересня 1989 року у Гливице відбувся обряд коронації чудотворного образа освяченого папою Іоанном Павлом ІІ. У святкових урочистостях взяли участь вірменський патріарх-католикос Ян Піотр Каспаріан XVIII з Лівану, польські кардинали Йозеф Глемб і Францишек Макарик, а також шість єпископів як латинського, так і вірменського обряду, що з цієї нагоди спеціально приїхали в Гливице з Америки, Європи і Близького Сходу.

Київ – Лисець

автор Самвел Азізян

07.11.2008

ФОТОГРАФІЇ. Լուսանկարներ:

Лисецький храм 1883 р., малюнок
Stanisława Bisanza, 1936 р.

Лисецький храм “Серце Ісуса”. Сучасний вигляд



Лисецький храм, внутрішній вигляд до ремонту.

Відреставрована старовинна поліхромова дерев’яна (L135 см.) скульптура «св. Йосиф з немовлям Ісусом», яка простояла півстоліття у цвинтарній каплиці.

Наддвірна кам’яна скульптура Пресвятої Богоматері, яку врятувала від знищення в далекому 1946 році мешканка Лисця – пані Казимира з дітьми.

Жителька Лисця пані Ядвіга Олексіївна Савчук розповідає історію лисецького храму.



Стародавня каплиця при лисецькому храмі (початок ХІХ ст.), зруйнована в середині ХХ століття. Малюнок Stanisława Bisanza, 1936 р.

Капличка на цвинтарі, де за радянські часи таємно молилися віряни зачиненого владою Лисецького храму.

Надмогильна дошка настоятеля вірменського католицького храму отця Миколая Мойзесовіча (вірм. - Նիկողայոս Մովսեսյան).
Помер 28 вересня 1921 р. на 58 році життя, в капланстве був 35 років.


Надмогильна дошка настоятеля вірменського католицького храму отця Кароля Щепанського (вірм. - Թագվոր Սթեփանյան).
Помер 18 травня 1907 на 58 році життя, в капланстве був 34 роки.

Кахельна підлога в каплиці. Սալիկապատված հատակը մատուռում:




Пантеон вірменських католицьких архієпископів на Личаківському цвинтарі у Львові. Саркофаги архієпископів Самуїла Кирило Стефановича (1755 - †1858) та Ісаака Микола Ісааковича (1824 - †1901). Հայ կաթողիկե արքեպիսկոպոսների պանթեոնը Լվովում գտնվող Լիճակովի գերեզմանատանը: Արքեպիսկոպոս Սամուել Կիրիլ Ստեֆանովիչ (1755 - †1858) և Իսահակ Միկոլա Իսաակովիչ (1824 - †1901).

Вірменський храм св. Трійці у польському місті Гливице, де на сьогодні зберігається Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці з Лисця

 
Ближайшие мероприятия общины: