| Сучасна Вірменська література: презентація книжки Левона Хечояна «Ладанові Дерева» |
| Автор: Самвел Азізян |
| 14.03.2013 00:00 |
|
Комісія з питань науки та видавничої діяльности Київської вірменської громади, Книгарня «Є», видавництво «Срібне слово» запрошують на презентацію книжки вірменського письменника Левона Хечояна «Ладанові дерева», яка відбудеться 14 березня. Початок — о 18:30. Вхід вільний.
Левон Хечоян належить до нового покоління вірменських письменників і є ровесником українських вісімдесятників. Брав участь у військовому конфлікті в Нагірному Карабасі. Тема війни, суворого щоденного життя гірських глибинок, трагічні сторінки вірменської історії є центральними у творчості письменника.
«Ладанові дерева» – вибрані твори письменника, яким властива сконденсована напруга, лаконічність вислову та опис людини, яка знаходиться в межових ситуаціях. Вся глибина парадоксу людини сконцентрована у скупих прицільних словах: як пройти всі кола земного пекла і залишитись чистим. Хечоянові герої — люди, які опинилися на темному боці історії.
***
Адреса книгарні «Є»:
Київ, вул. Лисенка, 3,
м. «Золоті Ворота»
 Книжка відомого сучасного письменника Левона Хечояна "Ладанові дерева" ознаменувала в Україні закінчення ювілейного для вірменського книгодрукування року. Ця небуденна для обох літератур подія викликала зацікавлене обговорення, низку публікацій. Зустрічі-презентації за участю причетних до видання людей відбулися в мережі книгарень «Є» – 23 січня у Львові, 14 березня у Києві.Книжка, яку для українського читача переклав Анушаван Месропян, а відредагувала Ірина Старовойт, вийшла у львівському видавництві "Срібне слово" в оформленні художниці, графіка Лесі Квик.
Левон Хечоян належить до нового покоління вірменських письменників і є ровесником українських вісімдесятників. Брав участь у військовому конфлікті в Нагірному Карабасі. Тема війни, суворого щоденного життя гірських глибинок, трагічні сторінки вірменської історії є центральними у творчості письменника. «Ладанові дерева» – вибрані твори письменника, яким властива сконденсована напруга, лаконічність вислову та опис людини, яка знаходиться в межових ситуаціях. Вся глибина парадоксу людини сконцентрована у скупих прицільних словах: як пройти всі кола земного пекла і залишитись чистим. Хечоянові герої — люди, які опинилися на темному боці історії. Їхні лінії долі й недолі в багатьох поколіннях трагічного ХХ ст., їхні любові і смерті, розум і безум, пропащі мрії і зцілення спогадом — все у цій книзі.
За роман “Чорна книга, важкий жук” удостоєний найвищої літературної нагороди Вірменії – “Золотий стилос” (1999).
Тексти Левона Хечояна українською мовою досі публікувалися двічі: у книжковому (збірка оповідань "Гілка оливи", 2000) та журнальному (повість "Ладанові дерева", "Кур'єр Кривбасу", 2005) варіантах. Під однією обкладинкою українського видання зібрані вперше. Це чотирнадцять малих оповідань і однойменна повість. З болем і любов'ю прописано важкі моменти новітньої вірменської історії: турецький геноцид, примусове переселення з рідної землі, радянський тоталітаризм, війна в Нагірному Карабаху, землетрус… Непросте для українського читача знайомство з історією і сучасністю невеликої далекої країни – тим цікавіше, що автор володіє магічним даром: писати коротко, розповідаючи дуже багато. Відгуки читачів і критиків:
"Це проза “не для дітей”, це письмо, яке вдаряє. Ціла глибина парадоксу людини сконденсована у скупих прицільних словах: як пройти всі кола земного пекла і залишитись чистим. Хечоянові герої – люди в межових обставинах, під тиском пораненої пам’яті, люди, які опинилися з темного боку історії. Їхні лінії долі й недолі в багатьох поколіннях трагічного ХХ ст., їх любові і смерті, розум і безум, пропащі мрії і зцілення спогадом – все у цій книзі". Анушаван Месропян, перекладач: "Якось, у час роботи над перекладом, Левон розповів мені історію зі свого дитинства: коли працювали в полі і бачили в небі журавлиний ключ, дідо казав малим онукам повертати кепки дашком назад, мовляв, тоді птахи будуть сідати на їхній землі. Зміст дідових слів Левон зрозумів пізніше, коли виріс: дідо мав на увазі ту землю, звідки їхній рід мусив піти, – Західну Вірменію, яка тепер належить Туреччині. Відтоді, каже Левон, туга за втраченою батьківщиною тече в його жилах, не дає спати. З неї народжуються ці тексти. Хечоянові багато довелося бачити трагічного в житті, але у своїх писаннях він намагається показати, що люди не є злі".
"Мова дуже проста, аж навіть подекуди неправильна: тріскає, як земля в часі землетрусу. Це, власне, і є книжка про двигтіння землі – у прямому і переносному сенсі: про струси земної кори, а також про конфлікти етнічні, релігійні, світоглядні… Я б навіть не назвала це письмо реалізмом – це радше надреалізм. Але це не сон – це погляд людини, яка не може заснути, коли розум і чуття відмовляються сприймати надмір подій, проте очі не змикаються, поки перед ними постають ці картини – химерні, болючі і нестерпні". Андрій Дрозда, літературознавець: "Після прочитання хоча б одного оповідання з книги Левона Хечояна "Ладанові дерева" розумієш, що зустрів особливого письменника. І наступні тексти лише посилюють це враження: сконденсований стиль оповіді, який водночас зберігає своєрідну поетичність, містика, що пронизує, на перший погляд, буденні події, пересічні персонажі, які наступної миті можуть перетворитися на героїв давнього міфу. Для Левона Хечояна писання аж ніяк не розвага, він відчуває всю вагу своєї місії – розповісти про світ, з якого походить і до якого належить. Схований між горами, цей світ насторожено сприймає чужинців, і навіть свої, хоч раз покинувши його, рідко повертаються назад без загрозливої печаті фатуму". Богдан Пастух, літературознавець: "Автор був учасником війни в Карабаху, мені це видається дуже важливим. Його безпосередній, живий, болючий досвід – рана, яка промовляє словами. Якщо пробувати порівнювати цю прозу з українською, її можна поставити між писаннями Василя Портяка і Євгена Пашковського. А ще проза Хечояна перегукується зі світовими шедеврами – скажімо, оповідання "Юрба" мені нагадало Фолкнерового "Ведмедя". Ярина Коваль, журналіст: "Здатність зазирнути в людську душу та вловити всі її вібрації, помітити непомітне і вигранити потаємне, вміння співпереживати разом з персонажем його маленькі чи великі радості й трагедії і водночас побачити навіть найнепримітніші події масштабно роблять прозу Левона Хечояна неймовірно притягальною". КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАУКИ ТА ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТИ КИЇВСЬКОЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ГРОМАДИ |
Левон Хечоян (Լեվոն Խեչոյան), 1955 р. н. – сучасний вірменський письменник, есеїст, учасник воєнних дій у Нагірному Карабаху. Ровесник українських вісімдесятників. Автор, перекладений багатьма мовами, зокрема англійською, російською, німецькою. Окремими книжками вийшли його оповідання та повісті “Ладанові дерева” (1991), “Король Аршак, євнух Драстамат” (1994), “П'яте і шосте червня” (2001), збірка казок-притч за народними мотивами “Ангел-хранитель дому” (2002).
