Киевская Армянская Община 2009-2012

Здається, що 60 чи 70 років не так уже й багато для історії міста. Але сьогодні мало хто в Тисмениці може собі пригадати будівлю вірменського костела, яка стояла у центрі міста, а дехто навіть здивується, почувши, що тут жили вірмени.Щоб пригадати історію тисьменицьких вірмен потрібно вернутися на кілька сотень років назад.

Потоцькі, які були власниками великої кількості міст і сіл, в тому числі й Тисьмениці, намагалися за рахунок вірменського населення врятувати старі міста від економічного занепаду. Так Домінік Потоцький, котрий успадкував від свого брата Миколая Тисьменицю, у 1677 році запросив до міста вірмен-вигнанців із Кам’янця-Подільського.

Про вірмен, у загальному, можна сказати таке: займалися торгівлею і посередництвом із постачання товарів зі Сходу: Туреччини, Персії, Аравії, Сирії, Єгипту, навіть Індії. Через їхні руки проходили транспорти з різними коштовними східними товарами. Килими і парча, чудова камча — тканина золотого ткання, яку використовували для королівських шат і костельних фелонів, сап’яни і курдибани, інші коштовні шкіряні вироби, оздоблені сідла і збруя, дорогоцінності, особливо перли, якими прикрашалися багаті міщанки, різні коріння: перець, цинамон, імбир, мускатний горіх і інше – всі ці товари доставлялися і широко розповсюджувалися за посередництвом вірмен. Але не тільки завдяки торгівлі вірмени здобули свій високий статус у міщанстві. Займалися і ремеслом, зокрема гарбарством, тканням золотих поясів, виготовленням килимів, художнім золотнитцтвом. Чудові шаблі, оздоблені дорогоцінним камінням, кінська збруя, що виблискувала золотом – це була їх спеціальність. А оскільки королі й шляхта кохалися в багатій зброї і прекрасних оздобах для своїх коней, то вірменські золотники були у великій ласці й отримували маєтки.

Торгуючи на всьому Сході, вірмени мали нагоду вивчити багато мов, що давало можливість їх брати за перекладачів. У важливих справах між Туреччиною і Польщею саме вірмени були послами польських королів.

Для тисменицьких вірмен Домінік Потоцький в самому центрі міста у 1739 році побудував дерев’яний костел, який пізніше спалили й пограбували московські вояки, що брали участь у російсько – турецькій війні. 21 липня 1759 року цей костел почали перебудовувати за проектом архітектора Шільцера, коменданта Станиславівської фортеці, з двома вежами, дзвіницею, надаючи йому неороманського стилю. Миколай Потоцький у 1764 році пожертвував на будівництво цього костела 19000 польських злотих. В пам'ять про це на мармуровій таблиці написали: «Memento Nicolai Potocki». 1779 року до костела було придбано лавки та амвон, за які заплатили 1034 польські злоті.

У 1785 році власник Тисьмениці Чосновскі надумав подарувати костел українцям, що спровокувало конфлікт між ним і вірменами.

20 серпня 1791 року єпископом Якубом Тумановичем було здійснено обряд освячення костела і віддано його під патронат Святого Каєтана. Вхід у костел прикрашав перспективний портал. Над дверима було велике вікно, оздоблене вітражем. В костелі звучав орган, який виготовила фірма Жебровського в 1780 році за 3300 польських злотих. Додавали урочистості й цінні образи. У костельному скарбі була чудова срібна позолочена монстранція (дароносиця) з 1742 року, яка була подарована Ізааком і Григорієм Теодоровичами-Мараморошами з написом «Izaak et Gregoris Theodorowicze Maramorusz Anno D. 1742 donaverunt pro ecclesia Armenorum civitatis Tisminiensis».

26 жовтня 1802 року стався землетрус, який пошкодив склепіння будівлі. 15 квітня 1822 року вірменський костел знову згорів. На той час до парафії належало 23 села, в яких мешкало заледве 200 вірмен і то дуже бідних. Коштів для відбудови костела не вистачало. Аж у 1886 році архієпископ Ісакович провів у Тисьмениці обряд консекрикації (освячення) нововідреставрованого костелу. Тоді парафія налічувала 135 вірних вірменського обряду. Вірменська мова збереглася на той час уже тільки у богослужіннях.

У 1930 році до 300- ліття унії вірменського костела із Римом єпископ Теодорович постановив створити вірменський дієцезіальний музей, у якому на перших порах знаходилися б вилучені з вжитку пам’ятки й старожитності із провінційних вірменських костелів Польщі, а потім і все, що стосувалося давнього і сучасного життя вірмен. Створення музею розпочалося з організації під патронатом єпископа Теодоровіча та Валеріана Кречуновіча виставки вірменської старовини у Львові у 1932 році. З 19 червня по 31 жовтня 230 експонатів (походили зі скарбу Станиславіського і Тисьменицького костелів вірменської катедри, львівських публічних і приватних збірок), які розміщувались у чотирьох залах капітульної кам’яниці по вулиці Вірменській переглянули кілька тисяч відвідувачів. По закритті виставки частина речей, які походили із костелів залишилася у вірменському дієцезіальному музеї, який перебував на стадії створення аж до початку другої світової війни.

Останнім ксьондзом у тисьменицькому костелі був доктор Йозеф Деповскі, автор праці « Каплиця Зигмунтовська і срібний вівтар на Вавелі». Він приступив до виконання своїх обов’язків 20 серпня 1936 року, бо до цього дня храм протягом дванадцяти років був зачинений. На той час будівля костелу потребувала значних реставраційних робіт, бо вважалася цінною культурною пам’яткою Для цього був створений спеціальний комітет, який звернувся до всіх вірмен в Польщі по допомогу в зборі коштів. Для організації й виконання будівельних робіт з реставрації споруди був уже навіть призначений чудовий спеціаліст Едмунд Гаїк. 8 листопада 1939 року помер Йозеф Деповський не дочекавшись так і нездійсненої реставрації костела. Останнім залишив парафію вікарій Ян Лєховскі, який виїхав на Дольний Шльонск.

У 1938 році єпископ Йозеф Теодоровіч призначив вікаріями двох молодих ксьондзів - Казімєжа Філіпяка і Казімєжа Рожку. Під час війни саме вони з пробощем Ісаковічем опікувалися вірменськими святинями й нечисленною вірменською громадою.

4 травня 1944 року помер Ісаковіч. Відповідно до його волі пробощем було призначено ксьондза Філіпяка. У травні 1946 року він, як останній репатріант, виїхав до Польщі, забравши з собою образ Матері Божої Ласкавої та образ Святого Каєтана, частину предметів культу та вівтарні оздоби, архів парафії.

Ксьондз Філіпяк не був вірменином. Походив з Тимбарку, був ґуралем. Він не ризикнув везти образи з іншими речами, а віддав поважній старшій вірменській парі, які провезли цінності на возі з подвійним дном під перинами. Спочатку це була місцевість Фриштак під Яслом. Довго не міг знайти пристанку для святинь ксьондз Філіпяк. Вірмен було мало. Розпалася громада, бо розселилися вони по всій Польщі. В Ополю ксьондз Філіпяк отримав місце в капличці Святого Себастьяна при Малому ринку. Потім йому запропонували переїхати до парафії Павлово гнєзненської архідієцезії. Звідти ксьондз Філіпяк повернувся до Тимборку, де зберігав святині у родинній капличці й там відправляв службу відповідно до вірменського обряду. Ці важкі часи закінчилися аж через двадцять років після виїзду зі Станиславова, коли на власний розсуд ксьондз Філіпяк вибрався до Ґданьска, де добився згоди у єпископської курії на розміщення святинь у спаленому костелі Апостолів Петра й Павла на Жабім Круку. Відбудували один неф, а захристіє тимчасово було перетворено на санктуаріум, де помістили образ Ласкавої Божої Матері. Ксьондз Філіпяк став пробощем вірменської парафії усього краю. Він не тільки займався відбудовою костела, а їздив по Польщі відшукуючи вірмен, робив перепис. У костельній ієрархії він займав пост генерального вікарія у справах вірменського обряду.

По від’їзді з Тисмениці вірменів будівля костела, яка ще польською владою віднесла її до пам’яток, не зацікавила радянську владу з її пропагандою пролетарської культури та атеїзму. Спочатку зробили там склад, а потім, в 50-х роках зруйнували, а цеглу використали на будову колгоспних стаєнь.

Сьогодні у Польщі в Гданську, завдяки ксьондзу Казімєжу Філіпяку, зберігаються дві метричні книги вірменської парафії в Тисьмениці « LIBER METRICES ab Anno1773 Mense 7-bris. A Medio libri incipit LIBER CONJUGATORUM. Sub tempus Commendariatus R.A.Kirkorowicz» та « METRIKA NATORUM ab Anno 1785». До збережених пам’яток з вірменського костела треба віднести й образ з Великого вівтаря св.. Каєтана на срібній блясі, який зараз знаходиться в капличці при костелі Петра й Павла. Ще по сьогоднішній день у костелі продовжуються реставраційні роботи, які розпочались ще при вже покійному ксьондзу Філіпяку. Не один раз навідувався до костела з пожертвою на відбудову, а також щоб подивитись на образ Св. Каєтана й пригадати рідну Тисьменицю Адам Шрайбер — син останнього голови міста (1939р).

Якщо про образ Св. Каєтана, вивезеного із тисьменицького костела. ми знаємо, то де зараз знаходиться позолочена монстранція, яка демонструвалася на виставці 1932 року у Львові невідомо. Може колись знайдеться…


Гданськ-Тисмениця

автор: Лілія Богданівна Лишега, директор народного музею історії м.Тисменіца ім.С.Гаврилюка
джерело: www.kievao.com.ua